випускник загальноосвітньої математичної школи № 171 (нині Києво-Печерський ліцей № 171 «Лідер») 1988 року. Ветеран АТО, який о 3:30 ночі 11 жовтня 2020 року підпалив себе на Майдані Незалежності в Києві, оскільки вже не бачив інших засобів «пояснити, як живемо на фронті, та як захищаємо Україну».

Народився у Києві. Навчався у школі № 171. Отримав дві вищі освіти: юрист і викладач історії.

Активіст 19-ї сотні Самооборони Майдану, був контужений вибухом світло шумової гранати. Учасник російсько-української війни з 2014 року, сержант, командир взводу 1-го батальйону оперативного призначення імені Героя України генерал-майора Сергія Кульчицького, брав участь у боях за звільнення Слов’янська, де отримав тяжке поранення: під бойовою машиною, в котрій був і Микола, вибухнув фугас. У шпиталі справив незабутнє враження на шестидесятницю Маргариту Довгань, яка потім написала про нього у книзі «Шпитальні нотатки» (2018): Суворий воїн і сонячний чоловік; згадала його й у інтерв’ю до свого 90-ліття, у вересні 2020 року. Після лікування повернувся на фронт, служив у різних військових частинах. Однак, через підірване здоров’я мусив звільнитися, отримав групу інвалідності та їздив на схід вже як волонтер, доправляючи зібрану допомогу фронтові.

Помер о 8:45 14 жовтня, в день Захисників України.

Прощання відбулося 17 жовтня на Майдані Незалежності, де він у 2013—2014 році виступав проти диктатури, і де вчинив акт самоспалення.

Останній Майдан Миколи Микитенка

Десь там у натовпі, серед живих лежить тіло ветерана Миколи «Ворона» Микитенка. Він лежить в закритому гробу, бо його тіло обпалене вогнем. Душа його також була обпалена. Десь серед натовпу стоїть його донька, також учасниця бойових дій, військовослужбовиця. Юля поховала на цій війні свого чоловіка, який загинув у бою. Тепер вона ховає батька, який не пережив наслідків війни.

Ворон був дуже яскравим дядьком. Майдан, контузія на Майдані, потім війна в складі першого енгеушного батальйону, Карачун, перші бої, виноси тіл своїх побратимів. Потім поранення, лікування, знову служба в різних підрозділах, знову лікування.

Похований у Житомирській області, поруч з могилою батька.

Залишилися дружина, донька Юлія (позивний Джулія).

19 жовтня у фейсбуці донька звернулася до Президента України: «…так само, як багато інших моїх побратимів і посестер, ми відчуваємо, що нас не чують. І я дуже хочу, щоб влада пішла з нами на діалог. З ветеранами, з військовослужбовцями, які втрачали, гинули на сході. Я хочу, щоб ця плеяда кривава з Василя Макуха, Олекси Гірняка і тепер Миколи Микитенка закінчилась. Пане президенте! Майте мужність подивитись мені в очі. Подивитись в очі іншим ветеранам, які втрачали життя, кров і своє здоров’я на війні».